Науковці навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат Карпатського національного університету імені Василя Стефаника у складі доцентів Бориса Хруслова і Михайла Москалюка, фахівця Романа Кобильника, під керівництвом професора Миколи Кугутяка впродовж 22 і 29 квітня 2025 р. вперше провели наукові польові дослідження скельно-печерної оборонної обителі в селі Олієво-Королівка на Городенківщині.
Про печерний монастир поблизу с. Олієво-Королівки вперше побіжно йдеться у виданні дослідника печерних пам’яток кінця ХІХ ст. А. Грушецького. Подібними згадками обмежуються публікації кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Карпатська історико-археологічна експедиція Інституту історії, етнології і археології Карпат Карпатського національного університету імені Василя Стефаника розпочала вивчення скельного карстового масиву розташованого у південній частині села, який простягається по лінії північний схід – південний захід довжиною близько 400 м і висотою до 40 м. Він розташований на стику сіл Олієво і Королівки, за 100 м від південного кута Королівки, що має назву Підпечери, і вважається найстарішим у селі, за річкою Лозанівка, що впадає в Дністер. За переказами місцевих жителів у печерах скельної гряди в давнину люди переховувалися від татар, а в роки Другої світової війни і після її завершення там мали свої схрони учасники УПА. Переказів про монастирську традицію в селі не зафіксовано.
Виявлений вхід до печери з північного сходу розташований на висоті 14 м. До неї ведуть п’ять кам’яних сходинок. Ширина входу до печери 1 м, висота 1,5 м. при вході виявлено вертикальні вруби з двох сторін для перекриття доступу до печери. З їх допомогою кріпилися дерев’яні конструкції бічних стінок у вигляді дверей. Вивчення нижньої частини вертикальних врубів свідчить про те, що рівень долівки печери первісно був значно нижчим від сьогоднішнього.
Від входу й усередині печера штучно розширена, про що свідчать підтісування стінок. Вона має Г-подібний вигляд, типовий для низки середньовічних печерних монастирів. Приміщення підпрямокутної форми сягає в західному напрямі 5 м довжини, 1,6 м ширини й 1,6–1,7 м висоти. Бокове відгалуження печери під прямим кутом має 2 м. У зв’язку зі значним замуленням печери сьогоднішній рівень її долівки не відповідає первісному вигляду. Частина стелі відкололася і нависає над центральною частиною печери.
У верхній частині лівої стінки викута продовгувата ніша довжиною 2,5 м й висотою 0,4 м, у центральній частині якої виявлено прошліфовану плиту з нанесеним на неї графічним зображенням хреста й постатей двох людей перед ним, очевидно монахів. Подібні наскельні зображення виявлено в пустельницьких печерах Ісакова, Одаїва, Петріва.
У кінці лівої, східної стінки викуто хрест із розширеними кінцівками рамен. Хрести подібної конфігурації наносили на пам’ятки давнього Галича, його розміри 0,3×0,4 м. Свого часу він міг бути замальований червоною фарбою. Ліворуч від хреста виявлено прошліфовану плиту у вигляді ікони, на якій нанесено зображення, що нагадує євангельську сцену Благовіщення. Розміри зображення 0,3×0,3 м. Ця центральна частина печери очевидно використовувалася з обрядовою метою і слугувала своєрідним вівтарем, каплицею для богослужінь. Навпроти, на правій стінці печери викуто нішу близько 0,4 м довжини і 0,20 м глибини, яка очевидно використовувалася у літургійній практиці.
Спускаючись униз на 7 м від рівня печери, зафіксовано оборонні укріплення у вигляді двох скельних виступів, що знаходяться на відстані 6 м один від одного з двох сторін. У бокових стінках скельних виступів виявлено великі вертикальні вруби висотою близько 3 м, шириною більше 0,2 м дерев’яні конструкції, що кріпились у нішах бокових стін, перекривали вхід наверх, до печери. Ще одне оборонне укріплення розташовувалося на рівні 9 м від печери у вигляді вежі розміром 2,5×2,5 м. Від вежі простір біля скель прикривався валом довжиною 9 м, висотою 0,5–0,7 м.
За 20 м від скель з оборонними укріпленнями в північно-східному напрямі виявлено ще одну печеру з вузьким проходом, яка далі розширюється і йде вглиб скелі.
Зважаючи на культовий характер пам’ятки, її інтер’єр, особливості планування і технічних засобів виковування, а також спосіб побудови дерев’яного оборонного укріплення з використанням валу, вежі й ескарпованих схилів, стає очевидним, що пам’ятка в Олієво-Королівці належить до печерних пустельницьких комплексів ХІІ–ХІV ст., є унікальною духовною святинею, яка відігравала важливу роль у релігійному житті краю.
