Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю завідувача кафедри української літератури факультету філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професора, голови редакційної колегії “Зібрання творів Василя Стефаника” СТЕПАНА ХОРОБА газеті “Галичина”
Декілька років тому з нагоди 145-річчя від дня народження Василя Стефаника науковці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника спільно із польськими вченими з Варшавського університету видали під такою назвою об’ємний том (більше ніж 500 сторінок) досліджень про життя і творчість нашого славетного краянина. Власне, ця монографічна праця, а також збірка вибраних творів письменника «Роса», що її з цієї ж нагоди підготували тоді в університеті, який носить ім’я класика української літератури, стали своєрідним стимулятором для подальшої роботи над спадщиною Василя Стефаника. Саме тоді й виник задум проєкту багатотомного видання цієї спадщини у процесі підготовки до відзначення 150-літнього ювілею новеліста, який припадає на травень 2021 року. Ця дата стала підставою і можливістю якнайповнішого оприявлення новел, оповідань, поезій у прозі, публіцистичних та літературно-критичних виступів, багатющого епістолярію письменника, численних перекладів його творів мовами різних народів світу. Виконана надзвичайно важлива робота з упорядкування і подачі прозової спадщини Василя Стефаника, його листування, пошуків його виступів на численних віче та у пресі, систематизації перекладів його творів, а також оприлюднення виданих ще за життя його прозових збірок.
Про те, як тривала робота над підготовкою такого поважного і максимально наближеного до повноти видання творів патрона Прикарпатського національного університету, – наша розмова з головою редакційної колегії зібрання творів Василя Стефаника Степаном Хоробом, доктором філологічних наук, професором, завідувачем кафедри української літератури ПНУ імені Василя Стефаника.
– Чому саме Ваш навчальний заклад став ініціатором цього видання?
– Для Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника такий проєкт – це справа честі, підсумок тривалої системної роботи з вивчення й популяризації життя і творчості визначного українського новеліста, нашого видатного національно-культурного краянина. Достатньо згадати, що починаючи з 90-х років, було видано два томи «Стефаниківських читань», монографію «Василь Стефаник – художник слова», а вже з 2000-тисячних, по суті, системно проводилися й організовувалися Всеукраїнські та Міжнародні наукові конференції (до речі, дві з них – у Ягеллонському університеті, де свого часу навчався Василь Стефаник). Були також видані такі синтезовані праці, як «Шевченко, Франко, Стефаник», «Покутська трійця в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття». де зусебічно розглядалася творчість Василя Стефаника.
Першим кроком у виданні його прози стала книга «Роса», підготовлена на кафедрі української літератури. Тоді ж появилися фундаментальні дослідження професора кафедри Романа Піхманця (до речі, нині одного із найпослідовніших і найавторитетніших українських учених-стефаникознавців) «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби», «Із покутської книги буття. Засади творчого мислення Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича». Він також написав художній твір про Василя Стефаника «У своїм царстві…», що разом із відомою книгою доцента і письменника Степана Процюка «Троянда ритуального болю: роман про Василя Стефаника» здобули високі оцінки критики як в Україні, так і за рубежем (Польща, Франція, Словаччина, Чехія, США). Загалом кожен член кафедри української літератури своїми науковими працями якоюсь мірою доклався до поглибленого вивчення життя і творчості Василя Стефаника. Теми стефаникознавчих досліджень уже стали звичними в навчальному процесі, актуальними для аспірантів і докторантів, магістрантів і студентів. Часто майбутні філологи проходять навчальну практику (здебільшого фольклорну і діалектологічну) на вітцівщині Василя Стефаника – в с. Русові, в тамтешньому літературно-меморіальному музеї, з яким в університету впродовж останніх років склалися тісні наукові та навчально-педагогічні зв’язки.
Доречно зазначити, що керівництво університету всіляко сприяє цій тісній співпраці: створено архів оригінальних (виданих ще за життя письменника) збірок прози Василя Стефаника, до якого доклався своєю подвижницькою працею член опікунської ради університету Мирослав Олійник (він передав у фонди університетської бібліотеки чимало раритетних творів, інших дбайливо зібраних документів і матеріалів зі стефаникознавства). Водночас ректорат університету повсякчас підтримував (і досі це робить з успіхом!) видання чи то творів Василя Стефаника, чи то наукових праць про нього, або ж проведення та організацію різноманітних конференцій, симпозіумів за участі не лише вітчизняних учених, а й дослідників творчості Василя Стефаника з-за кордону. От і нині триває підготовка до Міжнародного конгресу, присвяченого 150-ій річниці з дня народження письменника.
Отож для підготовки до видання зібрання творів Василя Стефаника у кількох томах учені Прикарпатського національного університету, заручившись потужною підтримкою з боку обласного керівництва, яке за рахунок коштів регіональної цільової програми «Відзначення в області 150-річчя від дня народження Василя Стефаника у 2021 році» створило відчутний фінансовий ґрунт. Ще в минулому році докладно розроблено план-проєкт. Були залучені до його реалізації академічні установи Києва (відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України), Львова (відділ архівів Державної бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України), а також архів літературно-меморіального музею Василя Стефаника у с. Русові Снятинського району.
І, звісна річ, були задіяні члени кафедри української літератури, фахівці іноземної філології (польської, чеської, німецької, англійської, французької, іспанської, китайської) з Прикарпатського університету. Власне, було об’єднано зусилля сучасних фахівців у царині науки про Василя Стефаника, зокрема докторів філологічних наук, професорів Романа Піхманця, Романа Голода, Олександра Солецького, Степана Хороба, Наталії Яцків, кандидатів філологічних наук, доцентів Євгена Барана, Оксани Карбашевської, Василя Ткачівського, Оксани Корпало, молодих учених Ірини Ілійчук, Анастасії Жовнірович, Ганни Поглод, Іванни Юрчук. Одразу було створено кілька авторських колективів, кожен з яких так чи інакше звертався до автографів або більшою чи меншою мірою першодруків оригінальних і перекладних творів Василя Стефаника, готував коментарі і примітки до відповідних томів, розлогі післямови до них тощо. Станом до серпня ц.р. усі томи було завершено й передано до Івано-Франківського видавництва «Місто НВ», яке виграло тендер на виготовлення макетів кожного з них та їх можливу публікацію у завершеному вигляді.
- Який вміст і структура цих томів? Хто і як упорядковував їх у такій послідовності?
– Таким чином, за задумом редакційної колегії, щойно вийшло зібрання творів Василя Стефаника у трьох томах з чотирьох книг. У першому томі першої книги (редактор і упорядник Роман Піхманець) вміщено автобіографії та автобіографічні твори письменника, його поезії в прозі, новели, інші редакції й варіанти його окремих творів, а також незакінчені твори, публіцистичні та літературно-критичні статті новеліста і додатки з його промов, привітань, виступів. У розлогих примітках упорядник конкретизує час, місце видання прози Василя Стефаника, його виступів, численних додатків, а також подає пояснення слів , вжитих письменником у своїх текстах. Завершує том ґрунтовна післямова упорядника «Метафізика крові».
У першому томі другої книги подано систематизований епістолярій Василя Стефаника, хронологічний покажчик його листів, а також примітки і додатки до них (редактор і упорядник Євген Баран). Доречно зауважити, що в цьому томі чимало листів подається вперше: упорядник віднайшов їх в архівах, у численних публікаціях ще з минулого століття, у приватних колекціях, в родинних збереженнях сім’ї Стефаників зі Львова… Завершує том містка післямова упорядника «Василь Стефаник: «Моя література – в моїх листах».
У другому томі подано твори Василя Стефаника іноземними мовами (редактор і упорядник Степан Хороб). Тут представлено переклади прози письменника різними мовами і різного часу. Спочатку йде блок перекладів слов’янськими мовами (починаючи з польської – найпершої з тих, хто ввів українського автора ще на початку минулого століття у європейський, зокрема польський світ). Потім йде блок перекладів романо-германськими мовами. І завершується том найсвіжішими перекладами Василя Стефаника (вже у 2017 році) китайською мовою. Звісна річ, що не можливо в одному томі відобразити перекладацьке багатство іномовної інтерпретації прози письменника, тому упорядник зважав на те, аби презентувати це перекладацьке багатство, по-перше, урізноманітнено, а по-друге, зважаючи на хронологію його появи. Відтак у томі здебільшого вміщено переклади творів Василя Стефаника, яким уже близько пів століття або й більше років (виняток становить хіба що переклад китайською мовою). На жаль, поза його межами залишилися переклади творів нашого краянина білоруською, литовською. латвійською, грузинською, грецькою, узбецькою, казахською та ін. Завершується том україномовною та англомовною статтями-післямовами «Василь Стефаник у транслятологічних вимірах», автор яких Степан Хороб веде ґрунтовну розмову про Стефаника як перекладача і про переклади творів письменника іншими мовами, специфіку іномовної інтерпретації слов’янськими та романо-германськими мовами прози письменника.
І, нарешті, третій том – прижиттєве зібрання творів Василя Стефаника. Упорядники Роман Піхманець та Іванна Юрчук свідомо відібрали шість збірок новел прозаїка, що побачили світ ще за його життя. Репринтним способом їх відновлено і дбайливо систематизовано. До речі, усі щойно видані чотири книги творів Василя Стефаника витримані в тематичному й хронологічному принципах укладання. Всі упорядники свідомо дотримувалися цього правила.
Готуючи до друку це багатотомне видання, його укладачі та редактори, звісна річ, намагалися уникнути помилок попередників-видавців і всіляко прагнули наблизити запропоновані художньо-публіцистичні та епістолярні тексти до їх першооснови (хоча й не завжди це вдавалося повною мірою) – поповнювали купюровані колись окремі місця з новел та листів, публіцистичних виступів та заяв, максимально зберегли їх мовну специфіку. Цьому, до речі, сприяє й подання репринтним способом збірок новел письменника, що вийшли друком ще за його життя, а також переклади його творів (в різний час і різними мовами). Відтак це тритомне (у чотирьох книгах) видання різниться від видань. Скажімо, 1949-1954 років (Стефаник В. Повне зібрання творів у 3 т. (від. ред. О. І. Білецький) – К.: Вид-во Акад. Наук УРСР) чи 1971 року (Стефаник В. Твори (упоряд., підгот. Текстів та примітки В. М. Лесина і Ф. П. Погребенника; вступ. стаття В. М. Лесина) – К.: Дніпро). За ідеєю, за автентичним спрямуванням, за повнотою збереження авторських першодруків близьким нині сприймається зібрання прози письменника 1948 року (Стефаник В. Твори (за ред. Ю. Гаморака) – Реґенсбург: Видавн. Спілка «Українське слово»). Порівняно з іншими, воно не містить будь-яких ідеологем і купюр, має конкретні примітки та науковий коментар.
– Чому це видання було таким важливим для університету? Адже справа не тільки у фінансуванні його за рахунок коштів регіональної цільової програми «Відзначення в області 150-річчя від дня народження Василя Стефаника у 2021 році»…Гроші, звісно, тут важливі, але вони не замінюють роботу потужного колективу науковців, який треба сформувати, сказати б, зарядити відповідною дослідницькою ідеєю.
– Звичайно, і державне фінансування важливе, бо за такий короткий час виконати подібний масштабний проєкт було б просто неможливо, зокрема поліграфічно втілити його в життя. Це чудово, що обласна влада у такий непростий час зуміла профінансувати це видання, кожен том якого, до речі, має майже 700 сторінок і тисячний наклад і, я певен, поповнить бібліотечні установи області, численні навчальні заклади Прикарпаття. Однак науковці університету, зокрема кафедри української літератури, мали на увазі не лише ці практичні цільові настанови. Над багатокнижжям прози і листів Василя Стефаника та їх виданням ми почали працювати інтенсивно ще з позаминулого року, як уже зазначалося, не тільки з певним художнім і науковим доробком, а й з чітким баченням структури такого видання.
При цьому нам принципово важливим було повернути для нинішнього читача справжнього Василя Стефаника: згадаймо, що у такому форматі (тритомника) письменник постав ще в далеких 1949-1953 роках. Але ж відтоді пройшло чимало часу, та й згаданий тритомник почасти ідеологічно заангажований: є в ньому чимало купюр, з нього було вилучено ряд публіцистичних виступів, листів, тощо. Приміром, з купюрами друкувалися антивоєнні новели письменника, в епістолярії оминалися навіть згадки про його листування з Митрополитом Андреєм Шептицьким та іншими національно-просвітницькими діячами не лише Галичини, а й України загалом, замовчувалися контакти з багатьма громадсько-політичними і культурними діячами Європи. Чимало текстів, що подавалося тоді в тритомнику (нагадаю, що це був період сталінізму), появилися в скороченому вигляді, почасти заідеологізованими були наукові коментарі, навіть помітні деякі втручання в оригінальну мовну стихію творів прозаїка (спрощені – мовляв, задля доступності – деякі його словоформи, фонетичні і словотвірні варіанти). Очевидно, що такі чи інші зауваги до цього тритомника ставали на перепоні його перевидання (впродовж минулого століття й аж донині ніхто не наважувався це здійснити, бо більш-менш критичний погляд на нього застерігав од цього).
Не можу не зацитувати свого колегу професора Романа Піхманця, який у своїй ґрунтовній студії «Проблеми наукового видання художньої спадщини Василя Стефаника», вміщеній, між іншим, як післямова до монографії «Василь Стефаник: наближення», аналізуючи підходи редакторів і упорядників цього «повного видання творів» Василя Стефаника, справедливо зауважував, що «взявши за основу автографи, рукописні копії, ранні збірки й першодруки письменника» і намагаючись «максимально зберегти лексичні, фонетичні, морфологічні й синтаксичні особливості мови новеліста», вони, редактори й упорядники, йшли дещо супроти засадничих правил текстології і здійснювали свідомі чи несвідомі корективи. Приміром, новелу «Басараби» реконструйовано «чи штучно складено з двох неоднорідних джерел», майже чисто літературна мова тут суперечить мовно-покутській стихії творів Василя Стефаника. Тай, як зазначає стефаникознавець, збірка «Земля», що ввійшла до цього видання, викликає певне застереження: так і не зрозуміло, чи подано її за першодруками а чи за «радянськими виданнями»?
І ще на одне я б хотів звернути увагу: все-таки є різниця між науковим і популярно-масовим виданням творів Василя Стефаника. Перше потребує наукового академізму, прискіпливої праці вчених-текстологів з їх докладним аналізом автентичності текстів, різних автографів та всіх без винятку редакцій тих чи тих творів, листів, виступів письменника. Друге ж – доступності та розширеного сприйняття в читацькому середовищі, де не конче потрібні першодруки і розлогі наукові коментарі до них. Однак і один та інший формати подачі творів Василя Стефаника необхідні для сучасності. Хоча в цілому треба визнати: досі українська література і культура не має адекватного видання творів письменника. І наше у чотирьох книгах видання – це посутнє і вельми вагоме наближення до його унікальної спадщини, реальні кроки до того, аби ми згодом мали повне, як мовиться, академічне видання всього того, що створив наш геніальний краянин.
- Що ще, крім багатотомного видання творів Василя Стефаника, буде підготовлено в університеті з нагоди 150-літнього ювілею письменника?
– Передовсім треба зауважити, що університет готується до проведення Міжнародного наукового конгресу «Василь Стефаник і світова культура». Ми вже розіслали запрошення взяти участь у його роботі всім навчальним та науковим установам України, а також університетам Польщі, Чехії, Словаччини, США. Звісно, хотілося б, аби прибуло якомога більше учасників на Міжнародний конгрес до Прикарпатського університету, до с. Русова, власне, до літературно-меморіального комплексу Василя Стефаника. Однак усвідомлюємо, що цьому можуть завадити пандеміологічна ситуація, інші перепони. Відтак готуємося до проведення конгресу у режимі онлайн.
Водночас кафедри факультету філології працюють над цілим рядом ювілейних видань, присвячених Василеві Стефанику: збірником наукових праць діаспорних та вітчизняних стефаникознавців, антологією художніх творів і наукових досліджень лауреатів Стефаниківської премії-викладачів університету, словником мови творів Василя Стефаника, творчістю Василя Стефаника в системі шкільної та вищої освіти, укладанням романів з художньої біографії нашого славетного земляка та ін. Ну, і, звичайно, будемо збирати та впорядковувати матеріали з майбутнього конгресу, аби видати їх окремою книгою у вінок святкувань 150-річчя від дня народження Василя Стефаника. Повторюся: для Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника це – справа честі.
Розмову вів Святослав Отаман