Аскольд Лозинський народився 2 лютого 1952 року в місті Нью-Йорк. Його батьками були вихідці з України Євген Лозинський з містечка Тисмениця Івано-Франківської області та Марія Лозинська (Софіян) з містечка Копиченці Тернопільської області, які рік перед тим переїхали до Сполучених Штатів Америки. Попри те, що Аскольд Лозинський народився за межами України патріотичне виховання його батьків – активних учасників різноманітних громадських об’єднань як на західноукраїнських землях, так і у Сполучених Штатах Америки, обумовило його особливий зв’язок з явищем, яке можна окреслити словом «українство» та Україною. Варто звернути увагу на те, що початкову освіту він здобув у Католицькій школі церкви св. Юри. Згодом, навчаючись у коледжі та юридичному факультеті Фордгемського університету, Аскольд Лозинський належав до Спілки української молоді та Товариства української студіюючої студентської молоді імені М. Міхновського.
Здобувши фах юриста у престижному університеті Аскольд Лозинський увійшов до складу Федеральної адвокатури Південного та Східного Нью-Йорка. Поряд з тим, його життя тісно пов’язане із українськими емігрантськими організаціями. У 1980 році його обирають президентом Українсько-американської молодіжної асоціації. Аскольд Лозинський очолював її до 1989 року. Паралельно з 1981 по 1985 рік він входив до ради директорів Організації американської допомоги у світі. З кінця 80-х років ХХ століття життя Аскольда Лозинського тісно пов’язане із Українським конгресовим комітетом Америки. Зокрема, з 1989 по 1992 рік він був віце-президентом цього об’єднання, натомість, починаючи з 1992 і до 2016 року Аскольд Лозинський очолював Комітет.
Особливе місце Аскольд Лозинський відіграв у діяльності Світового Конгресу Українців (до 1993 року – Світовий Конгрес Вільних Українців). Заснований у 1967 році, конгрес об’єднав приблизно 150 різноманітних українських організацій у більше як тридцяти країнах світу. Репрезентуючи близько двадцяти мільйонів українців, Конгрес проводив системну роботу, яка була зорієнтована на утворення незалежної української держави. Аскольд Лозинський очолював Конгрес з 1998 по 2008 роки. За цей час сталася низка знакових подій. Зокрема, варто наголосити, що створений у період блокового протистояння, Світовий Конгрес Українців безуспішно домагався визнання з боку Бюро політичної інформації Організації об’єднаних націй. Володіючи статусом неурядової організації, яка підтримувала дисидентський рух у країні-члені ООН – СРСР, він не міг бути представлений у Організації. Ситуація могла змінитися тільки після розпаду Радянського Союзу. Так, у 2003 році саме за часів президентства Аскольда Лозинського, Конгрес отримав спеціальний консультативний статус в Економічній та соціальній раді ООН. Починаючи з цього ж року, Світовий Конгрес Українців також видає щоквартальник під назвою «Бюлетень СКУ».
Варто згадати, що здобуваючи юридичну освіту, Аскольд Лозинський паралельно навчався в студії Українського мистецького слова. Його творчий талант розкрився через численні публікації у формі есе, статей, спогадів в центрі яких традиційно перебуває Україна. Значення творів Аскольда Лозинського, які у різні часи пропонувалися погано обізнаному із українськими реаліями американському суспільству – важко переоцінити. У жовтні 2023 року на базі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника відбулися презентації одразу чотирьох його книг: «Мрія, слово і чин. Збірник на пошану Володимира Янева», «Бо москалі чужі люде…», «Ukraine: slaying the two-headed eagle» та «Плекав їх біль по втраті України: книга про подружжя Євгена та Марії Лозинських». Закономірно, що різнопланова діяльність Аскольда Лозинського була відзначена українською владою. 17 серпня 2006 р. з нагоди 15-ї річниці незалежності України його було нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня.
Все своє свідоме життя Аскольд Лозинський присвятив допомозі Україні та українцям: як тим, що перебувають за межами нашої держави, так і тим хто мешкає в Україні. Вагомим є його вклад у підтримку талановитої української молоді, яка навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Так, починаючи із 2018 року за його підтримки 10 студентів університету із складним фінансовим становищем отримують стипендію від Фундації Лозинських. Допомогу у розмірі 1000 американських доларів щороку отримував також випускник університету за кращу магістерську роботу. У 2022 році, беручи до уваги складні обставини, в яких перебуває українське суспільство в умовах широкомасштабної російської агресії, кількість стипендій зросла до
дванадцяти. Аскольд Лозинський із задоволенням ділиться своїми знаннями та досвідом зі студентами та викладачами Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Крім згаданої вище нещодавньої презентації, у грудні 2021 року він брав участь у проекті «Зустріч з видатними особистостями». Тоді Аскольд Лозинський репрезентував видану на базі нашого університету збірку есеїв під назвою «Україна в сучасному світі». Розповідаючи про свій професійний та творчий шлях він звернувся до молодих людей із закликом вчитися критично мислити та не бути віддзеркаленням чужих думок та ідей.
Аскольд Євгенович Лозинський попри американське громадянство та народження в США, наполегливою багаторічною працею довів свою відданість справі розбудови України. Його діяльність має непересічне значення для кращого розуміння та підтримки України у цивілізованому світі. Водночас він активно допомагає українцями в самій нашій державі. Це включає найрізноманітнішу діяльність, починаючи від закупівлі нелетальної зброї, яка потрібна нашим військовим, закінчуючи фінансовою допомогою для талановитої української молоді.
Беручи до уваги зазначене вище, Вчена рада Факультету історії, політології і міжнародних відносин звертається до Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з поданням щодо присвоєння голові Фундації Українського вільного університету (з 2013 р.), президенту Світового конгресу Українців (1998 – 2008 рр.), президенту Українського конгресового комітету Америки (1992 – 2016 рр.) Аскольду Йосиповичу Лозинському звання «Почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника».