Бар’яхтар Віктор Григорович – український учений у галузі теоретичної фізики магнітних явищ, фізики твердого тіла, доктор фізико-математичних наук (1965), академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980), Герой України. Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника ( з 2003 року).
Народився 9 серпня 1930 року в м. Маріуполь Донецької області. У 1953 р. з відзнакою закінчив Харківський державний університет. У 1959 р. здобув науковий ступінь кандидата, а в 1965 р. – доктора фізико-математичних наук. У 1972 р. був обраний членом-кореспондентом АН УРСР, у 1978 р. – академіком. Впродовж 1954-1973 рр. – науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1973-1982 рр. – завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1985-1989 рр. – завідувач відділу теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР. У 1982-1989 рр. – академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, у 1989-1994 рр. – віце-президент НАН України, у 1994-1998 рр. – перший віце-президент НАН України. Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1983-1986 рр.), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986-1996 рр.). З 1995 р. – директор Інституту магнетизму НАН і МОН України. У 2003 р. обраний почесним академіком Академії педагогічних наук України,
Автор більше як 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Співавтор (разом з А. І. Ахієзером та С. В. Пелетмінським) відкриття «Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках» (1956).
В. Г. Бар’яхтар – засновник і перший президент Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук.
Нагороди: пам’ятна медаль Папи Римського Іоана Павла Другого за роботи по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи (1994); Почесна відзнака Президента України (1994, 2000);
орден Трудового Червоного Прапора (1971); орден Леніна (1986); орден Ярослава Мудрого V ступеня (1998); повний кавалер ордена “За заслуги”; Державна премія УРСР в галузі науки і технікиза цикл робіт «Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків» (1971); Премія АН УРСР ім.К.Д.Синельникова за роботи в галузі фізики (1978); Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки Української РСР» (1980);Премія ім.М.М.Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985); Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв’язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986); Премія НАН України ім.М.М.Боголюбова (1993); Державна премія України в галузі науки і техніки за роботи, пов’язані із ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999); Міжнародна премія імені М.М.Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень(1999); Премія Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (2000). Звання Герой України з врученням ордена Держави (2010).