Нещодавно учасники Карпатської археологічної експедиції Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету під керівництвом професора Миколи Кугутяка у складі Богдана Томенчука, Романа Кобильника і Бориса Хруслова провели польові дослідження Межигірського монастиря. Цей стародавній скельний оборонний монастир знаходиться на «Божому Тоці» біля с. Межигірці Дубовецької територіальної громади Івано-Франківського району.
Скельний монастир у дохристиянські часи був язичницьким святилищем. Окрім того, монастирська гора є ботанічним заказником – химерні скелі з печерами вражають своєю красою, також збереглося багато видів рідкісної степової рослинності. З висоти гори відкривається панорама на місто Галич та річку Дністер.
Зазначимо, що перші повідомлення про пам’ятки в с.Межигірці були подані у 1825 р. польським дослідником З. Сярчинським та містилися у спеціальному рукописі бібліотеки Оссолінських у м. Львові (нині Львівська національна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника), пізніше передруковано у польськомовному «Словнику географічному». В одному з документів вказувалося, що локалізоване місце називалося «Замчищем» (Монастирем) – це печера, очевидно в якій проживали люди. Тут знаходився руський монастир. Про цю печеру також згадує польський дослідник ХІХ ст. Г. Ступницький, який вказував про існування тут оборонного замку, де перебували галицькі біскупи. Перші розлогі документальні свідчення про с. Межигірці у 1887 р. подав польський дослідник А. Шарловський. Про скельний монастир згадували археологи В. Демитрикевич і В. Карпович (Богдан Януш). Зокрема, Богдан Януш опублікував каталог археологічних старожитностей цієї пам’ятки.
Вперше обстеження межигірського урочища «Скала» («Монастир») у 1920-х рр. здійснили українські археологи Л. Чачковський і Я. Хмілевський, які це місце (площу) назвали «Божим Током». Тут було знайдено велику кількість наскельних дохристиянських та християнських знаків і символів. Зацікавився вивченням цього стародавнього скельного оборонного монастиря відомий український археолог Ярослав Пастернак, який здійснив обстеження цієї пам’ятки у 1939–1941 рр. Він стверджував, що «Божий Тік» – це площа (місце), де проводилися у ранні християнські часи різноманітні заходи, турніри. У 1989–1994 рр. археологічні розкопки проводив археолог Богдан Томенчук, виявивши кілька печер і обстеживши територію скельного оборонного монастиря.
Грунтовно почали вивчати цей об’єкт науковці Карпатської археологічної експедиції Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету, які тричі, у 2009, 2018 і 2021 рр., здійснювали обстеження скельного оборонного монастиря.
Головний об’єкт вивчення – «Божий Тік», що захищений з півночі, сходу і півдня. З південного боку – стрімкий схил гори. «Божий Тік» має продовгуватий майдан між південними і північними стінками довжиною біля 30 метрів по лінії схід і захід. Із заходу, тобто з відкритої сторони його довжина 30 метрів, а з східної частини його довжина звужується до 25 метрів. «Божий Тік» має два входи і виходи, весь простір закиданий уламками скель. Це гіпсові скелі, але якщо в наземній частині вони м’якої породи, то в підземній – затверділі. У землі виявлено багато викутих заглибин. Очевидно, у ХІІ–ХІІІ ст. тут була побудована оборонна стіна для захисту монастиря.
Тривалі пошуки писемних джерел засвідчують, що тут довгий час, починаючи ще з княжих часів, функціонував руський (український) монастир. Виявлений документ у відділі рукописів Національного музею імені А. Шептицького у м. Львові підтверджує, що цей монастир був діючим у 1758 р.
Загалом, скельно-печерний оборонний комплекс містить нашарування різних епох і періодів. Всередині комплексу виявлені петрогліфи, стародавні образи, знаки і символи. Значна кількість наскельних зображень – це хрестоподібні знаки і символи.
Відзначимо також, що на території Українських Карпат відомі сотні курганних могильників, які відносяться до різних історичних епох (від енеоліту до середньовіччя). Вони є не лише місцем поховань, але завжди були для давнього населення окремими святилищами та релігійними центрами. Їх орієнтація та планіграфія часто має сакральний зміст, зокрема, пов’язаний з календарною обрядовістю.
У результаті багаторічних комплексних досліджень Карпатською археологічною експедицією Інституту історії, етнології і археології Карпат встановлено Карпатський і Дністровський пояси чернечих печерних пам’яток, які нараховують сотні культових об’єктів, що беруть свій початок VІІІ – ІХ століття. Вони засвідчують значне поширення печерно-аскетичної форми чернечої аскези.
