Калакура Ярослав Степанович – відомий український історик, історіограф, джерелознавець, архівознавець, педагог, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003), заслужений працівник вищої школи України (1984), академік АН Вищої школи України (1997). Почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (з 2017 р.).
Народився 24 вересня 1937 р. в с. Рудниках Підгаєцького району Тернопільської області. Закінчив Гнильченську семирічну школу (1951), Коломийське педагогічне училище (1955), історичний факультет Чернівецького державного університету (1963), аспірантуру в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1968).
У 1955–1956 рр. Я.С.Калакура працював учителем Нижньовербізької семирічної школи на Коломийщині, 1956–1964 рр. – на громадській роботі в Печеніжині, Станіславі та Коломиї. У 1964–1969 рр. був викладачем, доцентом Івано-Франківського педагогічного інституту, 1969–1972 рр. перебував на громадсько-політичній роботі. У 1972–1981 рр. працював заступником директора з наукової роботи Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському державному університеті, доцентом, професором цього Інституту. У 1981–1989 рр. Я.С.Калакура – проректор з навчальної роботи КДУ ім. Т. Г. Шевченка, директор Інституту суспільних наук; 1989–1995 рр. – професор кафедри загальної історії. У 1995–2002 рр. працював завідувачем кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки КДУ ім. Т.Шевченка. З 2003 р. – професор цієї кафедри, з 2008 – професор-консультант цієї кафедри. За сумісництвом працював в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Національному науково-дослідному інституті українознавства МОН України.
У 1968 р. Я.С.Калакура захистив кандидатську, а в 1980 р. – докторську дисертації; у 1970 р. отримав вчене звання доцента, у 1981 р. – професора. Тематика наукових досліджень Я.С.Калакури охоплює ключові проблеми методології, історіографії, джерелознавства та архівознавства, спеціальних історичних дисциплін, а також українознавства, політичної та інтелектуальної історії України. Він брав участь у створенні багатотомної «Історії міст і сіл України», «Енциклопедії історії України», «Сучасної енциклопедії України». До основних праць Я.С.Калакури слід віднести підручники «Архівознавство» (1998, 2002), «Історія української культури» (2000, 2007), «Історичне джерелознавство» (2002), «Історичні засади українознавства» (2007), «Україна найдавнішого часу — початку XХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання» (у 2 кн.) (2012), «Українська земля і люди. Український етнос у світовому часопросторі» (2012), «Українська історіографія» (2002, 2012), «Українознавство: концептуальні та методологічні основи розвитку» (2015). Під керівництвом Ярослава Степановича Калакури підготовлено і захищено 15 докторських та понад 40 кандидатських дисертацій. Він був головою спеціалізованої вченої ради для захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом експертної ради ВАК. Нині працює у двох спеціалізованих учених радах, є членом редколегії трьох міжвідомчих наукових збірників, Громадської ради Укрдержархіву. В 2012–2014 рр. – стипендіат Державної стипендії визначним діячам освіти України.
Калакура Ярослав Степанович нагороджений двома орденами «За заслуги» – ІІ та ІІІ ст. (2002, 2012), Почесними грамотами Верховної Ради України (1987, 2009), чотирма медалями, освітянськими відзнаками Антона Макаренка (1997), Петра Могили (2007). Я.С.Калакура – відмінник народної освіти України (1997), лауреат нагород Володимира Великого та Ярослава Мудрого АН ВШ України (2002, 2012), премій ім. Василя Веретенникова (2000) та Григорія Сковороди (2007), золотої відзнаки Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відзнаки Михайла Драгоманова Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (2012) та ін.